Переговори України, США та росії в Абу-Дабі 10–11 листопада можуть стати важливим етапом не лише в пошуку шляхів завершення війни, а й у визначенні майбутньої системи безпеки Європи.
Вашингтон уже говорить про ширші домовленості з москвою, а європейські столиці намагаються забезпечити собі місце в переговорному процесі. Проте між присутністю європейських дипломатів і їхнім реальним впливом на рішення залишається суттєва дистанція.
Ситуація певною мірою парадоксальна. Саме Європа безпосередньо відчуває наслідки російської агресії, фінансує значну частину українських потреб, посилює власну оборону та має забезпечувати виконання майбутніх домовленостей. Однак переговорний формат досі визначають переважно Вашингтон, Київ і москва.
При цьому кремль отримав можливість знову порушувати питання, які ще наприкінці 2021 року висував Заходу як ультиматуми. Тоді йшлося про обмеження розширення НАТО, військової присутності Альянсу у Східній Європі та фактичне визнання російської сфери впливу. Тепер ці теми ризикують повернутися під дипломатично привабливішою назвою – «нова архітектура європейської безпеки».
Чи означає це, що путін уже здобув дипломатичну перемогу? І головне – чи здатна Європа перетворитися з учасника консультацій на повноцінного гравця, без якого жодна велика домовленість не матиме практичного сенсу?
Абу-Дабі: Європа приїжджає на переговори, але її статус залишається невизначеним
Заплановані на 10-11 листопада переговори в Об'єднаних Арабських Еміратах мають відновити тристоронній формат Україна – США – росія, який фактично перебував на паузі з лютого. Американську сторону представлятимуть Стів Віткофф і Джаред Кушнер, українську делегацію очолить Рустем Умєров, а російську – помічник путіна Володимир Мединський. До складу делегацій також увійдуть високопосадовці дипломатичних і безпекових структур.
Український порядок денний має досить конкретний характер. Як пояснив заступник керівника Офісу президента Сергій Кислиця, Київ хоче перевірити готовність російської сторони до деескалації, насамперед припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. Серед інших питань – безпека в Чорному морі, експорт продовольства, гуманітарні домовленості та подальші кроки до завершення війни.
Однак американська сторона паралельно пропонує обговорювати значно ширші проблеми – майбутні гарантії безпеки України та новий порядок безпекових відносин у Європі. І саме це змусило європейські столиці активніше вимагати власної участі.
8 листопада міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро заявив, що Париж буде представлений в Абу-Дабі. За його словами, європейці не можуть залишатися осторонь дискусій, які безпосередньо визначатимуть майбутнє континенту.
До Абу-Дабі мають прибути радники з національної безпеки Франції, Німеччини та Великої Британії – так звана група E3. Вона поступово перетворюється на неформальне ядро європейської дипломатії щодо війни.
Трохи пізніше з'явилося й інше важливе повідомлення – Європейська комісія та Європейська рада направляють спільну команду високопосадовців. Її представлятимуть керівник кабінету Урсули фон дер Ляєн Бьорн Зайберт і головна зовнішньополітична радниця Антоніу Кошти Анна-Марія Бура. Також очікується представництво НАТО.
Проте принциповим залишається питання статусу цих делегацій. Поки що немає гарантії, що вони безпосередньо братимуть участь у всіх зустрічах України, США та росії. Один із можливих форматів – консультації перед основними переговорами та після них. Інший – залучення європейців до окремих тематичних обговорень.
Тобто йдеться радше про багаторівневу дипломатичну присутність, ніж про повноцінне перетворення тристоронніх переговорів на чотиристоронні.
До того ж усередині Європи немає єдності щодо того, хто має представляти її інтереси. Прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні наполягає на сильнішому спільному представництві ЄС, а польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський застерігає від можливих домовленостей західноєвропейських столиць із росією без належного врахування інтересів Східної Європи.
Йдеться не лише про конкуренцію у дипломатичній сфері. Для Польщі, країн Балтії, Фінляндії та Румунії розмови про обмеження військової присутності НАТО мають зовсім інше значення, ніж для держав, віддаленіших від російських кордонів.
Не менш показовою є позиція москви. кремль не зацікавлений у негайному розширенні основного переговорного формату за участю європейців. Для російського керівництва значно зручніше спочатку домовлятися з Вашингтоном про загальні принципи, а вже потім залучати європейські столиці до обговорення їхньої реалізації.
Таким чином, головне питання полягає не в тому, чи будуть європейці фізично присутні в Абу-Дабі. Важливіше, чи зможуть вони впливати на зміст домовленостей до того, як їхні основні параметри визначать інші учасники.
Повернення ультиматумів 2021 року: що насправді стоїть за «новою архітектурою безпеки»
Ще наприкінці минулого тижня один із переговірників президента США – Джаред Кушнер окреслив п'ять напрямів, за якими США разом із партнерами опрацьовують майбутні домовленості щодо європейської безпеки. Йдеться про постійні безпекові консультації, кризові канали зв'язку, більшу військову прозорість, взаємні заходи зі зменшення ризиків ескалації та довгострокові механізми стабільності.
Американський представник водночас наголосив, що НАТО має залишатися центральним елементом колективної оборони, а суверенні держави повинні самостійно визначати власну безпекову політику.
Сам Дональд Трамп також дав зрозуміти, що потенційні домовленості про завершення війни можуть стосуватися не лише України, а й усієї Європи.
На перший погляд, пропозиції Вашингтона виглядають цілком раціонально. Контроль над озброєннями, кризова комунікація та військова прозорість давно є частиною міжнародної безпекової дипломатії. Проблема полягає в тому, як саме росія намагатиметься використати цей переговорний процес.
17 грудня 2021 року москва оприлюднила проєкти двох угод – зі США та НАТО. Тоді російська сторона вимагала відмовитися від подальшого розширення Альянсу, зокрема перспективи членства України, а також запровадити обмеження щодо військової діяльності та розміщення сил у Східній Європі.
Окремою була вимога не розміщувати додаткові війська й озброєння на територіях європейських держав понад рівень, який існував станом на 27 травня 1997 року.
Варто уточнити: формально кремль не вимагав виключення зі складу НАТО держав, які вступили після 1997 року. Проте запропоновані обмеження фактично створювали б нерівні умови безпеки для східних членів Альянсу, суттєво звужуючи можливості їхнього військового захисту.
У січні 2022 року НАТО відкинуло право росії визначати, які країни можуть вступати до Альянсу та як союзники мають обороняти власні території. Водночас Захід залишав відкритою можливість переговорів про контроль над озброєннями, військову прозорість і зменшення ризиків інцидентів.
Нинішня ситуація певною мірою нагадує повернення до цієї дискусії. Щоправда, тепер вона відбувається після майже п'яти років повномасштабної війни та за зовсім інших військових і політичних обставин.
У цьому й полягає потенційний дипломатичний здобуток путіна. кремлю вдалося знову зробити предметом переговорів ширшу систему європейської безпеки, а не лише припинення російської агресії проти України.
Однак було б перебільшенням стверджувати, що Вашингтон уже погодився повернути НАТО до військової конфігурації 1997 року. Таких підтверджених домовленостей немає. Навпаки, публічні заяви Кушнера містять принцип, який суперечить російським ультиматумам, – відсутність права однієї держави блокувати суверенний безпековий вибір іншої.
Тому сьогодні можна говорити про тактичний успіх москви у формуванні переговорного порядку денного, але аж ніяк не про досягнення її стратегічних цілей. Справжній ризик виникне тоді, коли дискусія про взаємне зниження загроз почне перетворюватися на пошук односторонніх обмежень для України або східноєвропейських союзників.
Наприклад, питання прозорості військових навчань і кризових каналів зв'язку цілком можуть бути предметом міжнародних домовленостей. Натомість відмова України від права самостійно обирати союзи чи фактична заборона НАТО посилювати свій східний фланг означали б поступку принципам, на яких тримається європейська система безпеки.
Саме на цьому наголошує й очільниця європейської дипломатії Кая Каллас. На її думку, проблема полягає не у відсутності безпекової архітектури, адже НАТО та ЄС уже виконують відповідні функції, а в систематичному порушенні росією міжнародних домовленостей.
Інакше кажучи, нові договори самі собою не гарантують безпеки, якщо відсутні механізми примусу до їхнього виконання.
Тому для Європи принципово важливо не допустити, щоб припинення війни в Україні стало приводом для перегляду фундаментальних правил безпеки континенту на користь держави-агресора.
Більше новин у нашому telegram - https://t.me/ukronline
