Путін зрадив очікування багатьох, коли жодним словом не обмовився про ситуацію довкола невизнаного Придністров’я на своєму виступі перед Радою Федерації.
Це і зрозуміло, адже сьогодні в російського диктатора немає жодних можливостей для ведення війни в цьому регіоні, а початок агресії там, навпаки, може призвести до повної ліквідації його військових у Придністров’ї або їх роззброєння.
Водночас тема невизнаного російського анклаву звучала завуальовано в погрозах Путіна, якими він сипав у бік західної спільноти. Небезпека нікуди не зникла, адже, ймовірно, Кремль використовуватиме Придністров’я для організації гібридних атак на проєвропейський уряд Молдови та Захід в цілому.
Понад дві години вождь росіян мордував своїх підопічних із Ради Федерації безперервним монологом.
Учасники 80 разів плескали в долоні, аби принаймні не захропіти, але, здається, не всім це вдалося. Найхитрішим виявився очільник Чечні Рамзан Кадиров, який послав замість себе команду підлеглих генералів.
Путін встиг розповісти про "героїв СВО", космічні технології та штучний інтелект, рекордні надої корів та виплавку сталі, підступи Заходу та світле майбутнє БРІКС. Під кислими поглядами міністра фінансів Антона Силуанова та очільниці Центробанку Ельвіри Набіулліної, він пообіцяв усім багато-багато грошей - за загальними підрахунками мова йшла про майже 109 мільярдів доларів.
Але за весь цей час вождь росіян і словом не обмовився про Придністров’я чи Молдову.
Таке ігнорування звернення аж цілого "з’їзду делегатів" невизнаної республіки залишає відкритим питання, а навіщо було взагалі ворушити заморожений конфлікт напередодні виступу перед Радою Федерації?
Скоріш за все, плани змінились в останній момент.
Тепер, навіть пенсіонери з "загонів Путіна" не повірять у те, що 600 так званих делегатів квазіутворення, з власної ініціативи зібралися в Тирасполі, аби уклінно просити в росіян "захисту Придністров’я з урахуванням, унікального позитивного досвіду російської миротворчості на Дністрі".
Або, можливо, від початку ставку робили на залякування міжнародної спільноти новим потенційним конфліктом у Європі, але ніхто не злякався. Крім того, очікування доленосної заяви про можливу окупацію нового регіону забезпечило Кремлю максимальну авдиторію, щоб зібрати більше глядачів для чергового перегляду 2 годин маразмів міжнародного злочинця. Такий собі "маркетинговий хід".
"Захід спровокував конфлікт в Україні, на Близькому Сході, в інших регіонах світу і продовжує брехати. Тепер-от, без будь-якої ніяковості заявляють, що Росія, нібито, має намір напасти на Європу. Тут просто, ми ж із вами розуміємо, це марення просто якесь. А при тому самі обирають цілі для завдання ударів по нашій території, обирають найбільш ефективні, як вони думають, засоби ураження, заговорили про можливість надсилання в Україну натівських військових контингентів. Але ми пам’ятаємо долю тих, хто колись направляв свої контингенти на територію нашої країни", - з типовою ватною логікою пояснював вождь росіян.
Про яку їх територію? Це він мав на увазі українську землю, на яку він вдерся з метою захоплення, руйнування промисловості, населених пунктів, вбивства людей та для проведення геноциду всього українського в Україні?
Зважаючи на те, як монотонний голос Путіна на Раді Федерації оживав, коли він говорив про ядерні "Сармати", "Кинджали" та "Посейдони", не виникає сумніву, що шантаж та спроби налякати всіх, був найважливішим меседжем виступу. Більш жвавим вождь також був, лише коли говорив про потенційні перемовини, не аби з ким, а саме зі Сполученими Штатами.
"Наша позиція зрозуміла: якщо хочете обговорювати відповідальні, важливі для всієї планети питання безпеки та стабільності, то це необхідно робити це лише в єдиному комплексі, зачіпаючи наші національні інтереси", - розповідав Путін.
Наразі повноцінне вторгнення РФ Молдову неможливе через географічного розташування регіону. Країна з обох боків оточена союзниками, членами НАТО Румунією та Україною, а виходу до моря з Придністров’я не має.
"Молдова сьогодні в безпеці, Україна береже нас", - сказала президентка Мая Санду на саміті Україна-Південно-Східна Європа в Албанії, де був і Зеленський.
Але те, що диктатор не згадав про Придністров’я на Раді Федерації не означає, що від ідеї використати Тирасполь проти Заходу в бункері відмовилися.
Інститут вивчення війни (ISW), вважає, що найближчим часом Кремль перетворить Придністров’я на плацдарм проти Молдови. Річ у тім, що на листопад у країні заплановано президентські вибори, а на червень - референдум про вступ до ЄС.
У цій грі анклав стане цінним активом Кремля: хоч Москва не здатна скерувати війська до Тирасполя, зате може надіслати гроші "на підтримку співгромадян".
Звісно, левову частку цих коштів потратять на підкуп тітушок, організацію диверсій та інші підривні заходи. Придністров’я зручне в цьому плані, адже Кишинів жителів невизнаного анклаву вважає своїми громадянами, тож вони можуть вільно подорожувати країною.
Зважаючи на те, що проросійська опозиція зуміла провести своїх кандидатів на посади мерів багатьох міст, зокрема і в столиці країни, РФ має реальні перспективи просунути свого президента в листопаді. У Москві нещодавно помітили низку політиків, зокрема Ігоря Додона, колишнього очільника Молдови, який претендує стати конкурентом Санду. Якщо ж перемогу свого кандидата не вдасться організувати, Кремль може спробувати дестабілізувати ситуацію за допомогою організації громадських заворушень. Зсунення Молдови з курсу євроінтеграції є одним із найважливіших завдань для Путіна, адже це не лише поверне її в орбіту Росії, але і зробить вразливішою Україну, до прикладу, щодо блокування кордону з Румунією.
Слід зауважити, що питання окупації регіону не знято, Кремль може повернутися до нього в будь-який момент, коли для цього будуть більш сприятливі обставини.
Десь у шафі, поряд із листами Богдана Хмельницького, Путін точно має рішення щодо "референдуму" у 2006 році, в якому 97 % мешканців Придністров’я прохали РФ приєднати їх. Звернення делегатів анклаву від 28 лютого не містить таких закликів, натомість є чутливі для російської пропаганди тригери, як-то "захист співгромадян" та "геноцид" жителів регіону Молдовою. Це точно не випадково й повинно допомогти Кремлю в потрібний момент повернутися до ідеї окупації. Наразі ж МЗС РФ каже, що "ретельно вивчає" питання. Те саме в Москві говорили перед нападом на Україну два роки тому.
Заходу, нарешті, потрібно зробити висновки про те, що російські "гопники", завжди працюють за допомогою залякування та нагнітання.
І там, де їх бояться, або де вони відчувають слабість противника, росіяни обов'язково будуть діяти. Тому, єдиною відповіддю на будь-які злочинні погрози РФ, повинна бути лише одна відповідь - сила, рішучість та консолідація, а не тремтіти як Шольц із Taurus. Британія та Франція надали крилаті ракети. І що? Путін на них напав за це? Ні! І не нападе. Бо єдиний на кого може нападати російський диктатор - це Грузія, Молдова чи Україна. ЗСУ, вже популярно всім продемонстрували, що "друга армія світу", ніяка не "друга", а "Київ за 3 дні" - це лише хворі фантазії диктатора із позивним "Петро І", якщо його не боятися, а реально давати відсіч.
Іншого виходу немає!
Демонстрація слабкості та невпевненості, для Путіна та йому подібним - це запрошення до нових війн, конфліктів та дестабілізації світу. Вони повинні знати своє місце за поребриком та не сумніватись, що в разі чергової агресії, гарантовано жорстко отримають по зубах, а не відчувати себе впевнено та планувати нові злочини, поки всі навколо їх бояться.
Коментувати статті на сайті можливе лише впродовж 30 днів з дня публікування.