Інвестиційний фонд відбудови може запрацювати вже за 10 днів: підписано ключові документи.
Україна і США напередодні підписали два документи, необхідні для реалізації Угоди про створення Американсько-Українського інвестиційного фонду відбудови. Угоди про обмежене Партнерство та про генерального Партнера (Limited Liability Company) укладено між Агенцією з питань підтримки державно-приватного партнерства (ДПП) і Міжнародною фінансовою корпорацією розвитку США (DFC).
Перед тим Україна завершила усі внутрішні процедури, необхідні для створення Фонду. Після обміну дипломатичними нотами він може запрацювати вже з 23 травня. Щоправда, на відміну від рамкової «ресурсної» угоди, яку минулого тижня ратифікувала Верховна Рада, про подробиці парафованих сторонами документів «у розвиток» не повідомляється: оскільки йдеться про комерційні відносини, їх тексти не оприлюднюватимуть. Але ЗМІ вже дещо писали про них з посиланням на інсайдерську інформацію. Ще про деякі деталі відомо з коментарів офіційних осіб – зокрема, представників Міністерства економіки України, - та експертів. Узагальнимо.
Як визначатимуть внески сторін та ділитимуть прибутки.
У Міністерстві економіки, передовім, застерігають від спекуляцій на темі «продажу українських надр». Жодного слова про те, що тепер вони належатимуть Сполученим Штатам Америки чи американському бізнесу, немає ні в ратифікованій парламентом рамковій Угоді, ні в додаткових документах, які регулюватимуть роботу спільного Інвестфонду. Повний контроль за надрами та ресурсами, відповідно до Конституції, залишається за Україною, як і право визначати умови їх використання.
«І США розуміють, і ми розуміємо, що це абсолютно чесна угода, яка не стосується продажу надр. Йдеться лише про збут готової видобутої продукції, а це вже не про власність, а про торгівлю», - наголосив заступник міністра економіки – торговий представник України Тарас Качка.
За словами першої віцепрем’єрки, міністерки економіки Юлії Свириденко, угода про надра зі США - рівноправна і спрямована на майбутнє. Документ ґрунтується на повазі національних інтересів України, передбачає спільне зі США управління та інвестування. При цьому кошти Фонду інвестуватимуть виключно в Україну — у видобуток корисних копалин, інфраструктурні проєкти та переробку.
Українська частка у Фонді формуватиметься із 50% доходів держбюджету від нової ренти за новими ліцензіями, а також із додаткових добровільних внесків. Зрозуміло, що з останнім у перші роки повоєнного відновлення буде сутужно. Тому в наповненні Фонду «живими» грошима надії, передовсім, на американських партнерів. США можуть робити внески як коштами, так і у вигляді нової військової допомоги — наприклад, систем ППО.
Як пояснили в Мінекономіки, при створенні Фонду Україна і США володітимуть по 50% акцій класу «Б». Наша країна отримає такий «стартовий пакет» у рахунок майбутніх внесків від продажу спецдозволів на користування надрами та рентних платежів, Сполучені Штати – як «подяку» за надану нам раніше підтримку у протидії російській агресії. Подальша ж військова допомога конвертуватиметься у «привілейовані» акції класу «А». Те ж стосується й додаткових грошових внесків від США безпосередньо до Інвестфонду. Акції «А» зможе отримати і Україна - якщо робитиме додаткові капітальні внески у Фонд. Ці акції матимуть пріоритет при розподілі прибутків: спочатку сплачуватимуться дивіденди за привілейованими паперами, потім, якщо залишиться ресурс, - за звичайними.
Водночас у Міністерстві економіки підтвердили: сторони домовилися, що упродовж перших 10 років роботи Фонду прибутки між партнерами не розподілятимуть, а одразу ж інвестуватимуть в Україну, на чому послідовно наполягала українська сторона. Партнери на це погодилися. Більше того, навіть за 10 років США виводитимуть з України лише отримані прибутки, на чіпаючи «тіла» свого внеску до Інвестфонду. Те ж стосується й розрахунків за нову американську допомогу: Сполучені Штати зможуть повертати витрачені на неї кошти за рахунок майбутніх прибутків Фонду, а не з українських внесків. І робитимуть це також не раніше, аніж за 10 років.
Україна, безумовно, зацікавлена в тому, щоб додатковий фінансовий внесок США – особливо у перші роки роботи Фонду, – був якомога більшим. Так, у майбутньому це вплине на розподіл прибутків: хто більше вклав, той більше й заробить… Але при цьому капітал Фонду працюватиме на Україну. Це, поміж іншого, - робочі місця, інфраструктура та виробничі потужності у нашій країні.
«США хочуть мати механізм, завдяки якому вони зароблять більше коштів, ніж надали нам у вигляді допомоги. І ми будемо щасливі, якщо Сполучені Штати Америки зароблять $350 мільярдів завдяки цьому Фонду. Тому що – може, й менше, але теоретично навіть стільки ж, - заробить і Україна. Дотого ж, це все будуть прибутки від інвестицій у нашу країну, від чого виграє вітчизняна економіка», - пояснив Качка.
Куди йтиме акумульований ресурс і чим приваблюватимуть інвесторів.
Американсько-український Фонд інвестуватиме отримані кошти у проєкти з видобування корисних копалин, а також у супутню інфраструктуру та в переробку. Конкретні інвестпроєкти, на які йтимуть гроші, Україна і США визначатимуть спільно. Це буде одним із завдань Керівної ради Інвестиційного фонду відбудови.
«Думаю, поміж перших 10 проєктів, в які інвестуватиме Фонд, більшість стосуватимуться української енергетики. Тому що у нас надзвичайна потреба у відновленні цієї критичної галузі. І Фонд буде зацікавлений в інвестиціях за цим напрямом за зрозумілою моделлю – шляхом заохочення приходу в галузь американських компаній», - прогнозує Тарас Качка.
Угодами визначено, що Інвестфонд матиме збалансовану систему управління з рівним представництвом української та американської сторін. Критичні рішення ухвалюватимуться лише одноголосно.
«До керівництва Фонду увійдуть шість менеджерів — три від України і три від США. Вони входитимуть до Керівної ради Фонду та до складу різних комітетів», — деталізували в Мінекономіки.
У структурі Фонду діятимуть чотири комітети: операційного управління та аудиторський, де представництво буде паритетним (два на два), пошуку проєктів (із перевагою української сторони) та інвестиційних рішень, де більшість матимуть американці.
Кожні десять років партнери вирішуватимуть, чи продовжувати дію Угоди. Поки що обидві сторони кажуть про відданість довготривалій співпраці. Адже розвідка та освоєння нових родовищ корисних копалин потребують не лише фінансового ресурсу, а й часу.
Як зазначається в публікації Financial Times, про суттєві прибутки Фонду може йтися хіба що за 10-15 років. І це – за умови серйозних інвестицій з боку приватного сектору – передовсім, американського. За оцінками видання, через війну, неповну геологічну інформацію, зруйновану інфраструктуру, корупцію та загальні труднощі, пов’язані із започаткуванням нових проєктів, масштабний видобуток на нових шахтах, побудованих у межах спільної діяльності, навряд чи почнеться раніше 2040 року.
За підрахунками експертів, лише у розвідку одного перспективного родовища рідкісноземельних металів інвестор має вкласти $10-15 мільйонів. У масштабах країни може йтися про сотні мільйонів, якщо не мільярди, доларів. Адже необхідні багатоетапні дослідження потенційно багатих на ці елементи територій. Не дарма свого часу ці мінерали назвали «рідкісними».
Хоча насправді такі метали набагато поширеніші, ніж вважалось раніше, рівень концентрації їх навіть у найбагатших рудах порівняно незначний. Та й вміст їх нерівномірний. На відміну від залізних руд, концентрація металу в яких у межах одного родовища майже однакова. У випадку ж із рідкісноземельними елементами може йтися про кратну різницю – від кількох сотих відсотка до кількох десятків відсотків. Тож розвідку доведеться проводити в кілька етапів – від загального картування територій до ретельних досліджень на кожній із найбільш перспективних ділянок. А це – дороге задоволення.
Загалом же в розробку одного родовища треба вкласти від $100 мільйонів до $300 мільйонів.
Фінансування з боку США через додаткові внески до Інвестфонду та інвестиції приватного американського бізнесу, безперечно, полегшать для нас пошук необхідного ресурсу. І це – один із беззаперечних плюсів досягнутих домовленостей. Адже ними, поміж іншого, передбачено, що Сполучені Штати через агентство DFC допомагатимуть Україні залучати інвестиції, технології та інновації.
За словами заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослава Жаліла, Україні важливо скористатися позитивним мультиплікаційним ефектом потенційного інвестування у видобувну галузь. Мова про переробку принаймні частини ресурсу на території країни, створення нових робочих місць, долучення місцевих супутніх сервісів та виробництв.
«Тобто, має йтися не про «висотування» ресурсу, а про формування цілісних кластерів, які забезпечуватимуть ефективне використання певних українських природних ресурсів», – сказав економіст у коментарі Укрінформу.
Яких змін в галузі надрокористування потребує країна.
За інформацією Міністерства економіки, підписані напередодні угоди разом із досягнутою раніше міжурядовою домовленістю – 95% усіх необхідних документів для започаткування роботи Інвестиційного фонду. Решта 5% стосуються завершення формальних процедур з боку США і технічних кроків для формування Керівної ради Фонду. Зокрема, йдеться про відбір трьох представників від України та трьох — від США, а також про погодження інвестиційних протоколів.
За словами Тараса Качки, США внесуть перший внесок до Фонду - близько $25 мільйонів, аби започаткувати його роботу. Перші внески від України надійдуть за кілька місяців – щойно відбудуться аукціони з продажу спеціальних дозволів на користування надрами у межах українсько-американської угоди. Ренті платежі від нових ліцензій, за прогнозами, почнуть надходити лише за 3-4 роки.
Як наголошує виконавчий директор та співзасновник аналітичного центру “Український інститут майбутнього” Анатолій Амелін, паралельно з налагодженням роботи Інвестофонду, для України важливо втілювати структурні зміни в галузі освоєння та користування надрами.
Йдеться, зокрема, про уніфікацію регуляторної бази для надрокористування: оновлення Кодексу про надра для спрощення отримання ліцензій за умови збереження екологічних стандартів, а також впровадження прозорої процедури електронних аукціонів для надання спеціальних дозволів.
«Друге - податкова система: створення спеціального податкового режиму для проєктів за участю Фонду; законодавче закріплення спрямування 50% роялті до спеціального фонду Держбюджету (ВР вже ухвалила необхідні зміни за основу); ухвалення нового Податкового кодексу, який створить умови для переробки ресурсів, що видобуваються у нас, в Україні, а не в інших країнах», - деталізував економіст.
За його словами, є потреба і в реформуванні ринку капіталу (ухвалення законодавства про securitization для створення ліквідних фінансових інструментів та удосконалення законодавства про державно-приватне партнерство) та у валютній лібералізації (законодавче закріплення гарантій вільної конвертації валюти для інвестиційних проєктів Фонду).
Також треба інституційно посилити Агентство з підтримки державно-приватного партнерства, сформувати окремий підрозділ для роботи з Інвестфондом, забезпечити залучення міжнародних експертів для управління портфелем проєктів, створити координаційний центр на рівні Уряду для забезпечення узгодженості дій міністерств та відомств.
Важливе і формування галузевих стратегій: розробка інвестиційних паспортів зі стратегічних мінеральних ресурсів (літій, титан, рідкісноземельні метали тощо), створення індустріальних парків для переробних виробництв поблизу місць видобування сировини, програма залучення суміжних інвестицій у переробку та виробництво кінцевої продукції.
Чимало завдань, на думку співзасновника Українського інституту майбутнього, і в галузі міжнародного співробітництва – як-от гармонізація з вимогами ЄС, забезпечення відповідності інвестиційних проєктів нормам екологічного права Євросоюзу, узгодження програми роботи Фонду із планами інтеграції до ЄС.
«Бачу, що для України з цією угодою відкриваються дуже непогані перспективи», - підсумував Анатолій Амелін.
