Уряд Норвегії підписав угоду про передачу Україні артилерійського виробництва, а також допоміг в оплаті контрактів.
Ця важлива угода між норвезькою компанією Nammo та українським концерном є частиною вирішення однієї з найбільших проблем України. Інша частина - це місцеве виробництво сучасних САУ, яка також була узгоджена ще минулого року.
Виробляючи гаубиці та снаряди західного зразка самостійно, Україна звільняється від повної залежності від своїх іноді непостійних союзників, у найбільш важливих для неї вогневих засобах. З кожним днем вона стає дедалі більш самодостатньою у своїй оборонній війні.
Високоточне обладнання, яке передає норвезька компанія Nammo, призначене для виробництва 155-міліметрових снарядів – стандартного калібру НАТО.
Гармати радянського зразка – основа довоєнного артилерійського корпусу України, який налічував 1800 гармат, стріляють 122-міліметровими та 152-міліметровими снарядами.
У роки, що передували повномасштабному вторгненню РФ, Україна із запізненням відновила місцеве виробництво 152-міліметрових снарядів. Але потужності були обмежені. Ще у 2021 році основний виробник боєприпасів, завод «Артем», випускав лише 14 тисяч снарядів на рік – цього недостатньо навіть для тижня бойових дій в умовах сучасної війни.
Союзники України поспішили поповнити артилерію українських військових.
Кілька країн з колишнього радянського блоку надіслали гаубиці та снаряди цих калібрів з власних складів. Інші ж передавали 155-міліметрові гармати та боєприпаси до них. Загалом союзники України пообіцяли надати близько 1200 гаубиць, і багато з них стріляють саме 155-міліметровими снарядами.
Перехід від артилерії радянського калібру до західного має багато переваг.
155-міліметровий снаряд має ідеальний баланс між дальністю стрільби та вибуховою силою.
Недоліки стали очевидними минулої осені.
Україна повністю покладалася на своїх союзників, які надали їй гаубиці західного зразка, а також приблизно два мільйони снарядів, яких вони потребували щороку. Українські артилеристи були досить добре забезпечені, поки іноземна підтримка була стабільною. Але з часом підтримка припинилася.
Найбільша артилерійська криза почалася наприкінці 2023 року, коли дружні до Росії республіканські законодавці в Конгресі США на виснажливих шість місяців заблокували продовження американської допомоги Україні.
США були найбільшим постачальником української артилерії, аж поки не перестали цього робити.
Після щонайменше 5 тисяч пострілів на день, українські артилеристи змушені були здійснювати максимум 2 тисячі пострілів. У середині лютого, коли запаси боєприпасів вичерпалися, українським військам не залишалося нічого іншого, як відступити з обложеного міста-фортеці Авдіївки, відкривши величезну територію на сході України для невпинного російського наступу, який триває і через шість місяців.
Київ розумів, що йому потрібно стати артилерійсько-незалежним, щоб уникати подібних ситуацій з нестабільним постачанням основної вогневої потужності.
Все почалося з автомобілів. Ще до початку війни на автомобільному заводі в Харкові розробили прототип самохідної 155-міліметрової гаубиці 2С22 «Богдана». Саме ця САУ стала основою для нової лінійки українських гармат. Наприкінці минулого року президент України Володимир Зеленський оголосив, що харківський завод будує шість 28-тонних колісних гаубиць щомісяця. Але вони також не мали надійного джерела постачання боєприпасів.
Зараз ситуація починає змінюватися.
Українцям знадобиться час, щоб створити свій норвезький артилерійський завод, і ще більше часу, щоб розвинути його потужності. Також, потрібно зважати на безпекові виклики, адже росіяни вишукують таки виробництва та будуть намагатись їх знищити. Для будь-якої країни задовольнити величезні потреби в боєприпасах для такої інтенсивної війни, як в Україні – надто складне завдання. Сполучені Штати планують збільшити виробництво 155-міліметрових снарядів до 60 тисяч на місяць, або 720 тисяч на рік.
Для розуміння - це третина того, що потрібно Україні.
Україна все ще потребуватиме допомоги союзників у постачанні зброї та снарядів. Але з часом, вона потребуватиме менше допомоги. І якщо той чи інший союзник відмовиться від своїх зобов'язань, це вже не буде аж настільки критично, як на початку цього року.
На Заході наполегливо розганяють меседжі про ймовірний програш України у війні, могутність і непереможність Росії, даремне витрачання грошей європейських і американських платників податків на допомогу Україні.
Тактичними цілями такої російської пропаганди є демонстрація безперспективності західної підтримки України. Стратегічно ж, ці ідеї покликані забезпечити паузу на поточному етапі війни, щоб Росія змогла краще підготуватися до наступного.
