3 грудня 2023 року диктаторський (проросійський) режим Ніколаса Мадуро, який є президентом Венесуели, за прикладом Путіна провів референдум про визнання легітимними територіальних претензій до сусідньої держави Гаяни.
ООН просить уряд Венесуели утриматися від таких дій, однак ці прохання залишилися без відповіді.
Якщо заглибитись в джерела цього потенціального конфлікту, то ним є регіон Ессекібо. Ця територія з неврегульованим статусом ще з кінця XIX ст., яка стала предметом венесуельського референдуму, становить більш ніж 2\3 території Гаяни.
Тож питання референдуму (особливо номер 5) сформульовано так, що фактично легітимізують анексію Ессекібо Венесуелою.
Необхідно наголосити на тому, що міжнародна спільнота визнає регіон Ессекібо частиною держави Гаяна, а Міжнародний суд відмовив Венесуелі у позові з претензією на цю територію. Тому режим Мадуро, суто у путінському стилі, збирається легалізувати свої територіальні претензії через народне волевиявлення.
Головна цінність цього регіону – це величезні розвідані запаси нафти, а також золоті родовища.
Потенційно, нафтові поклади становлять 10 млрд барелів, а це 4 місце у світі за об'ємом та 1 місце у світі з перерахунку барелів на одного мешканця країни.
До роботи з нафтою Гаяни вже залучені американські компанії ExxonMobil та Hess, китайська Offshore Oil, катарська QatarEnergy та французька TotalEnergies.
За планами розвитку галузі, до 2027 року видобуток має сягнути 1 млн барелів на день, і тоді маленька Гаяна із 850 тис. населення, перевершить за обсягами Катар, Азербайджан та Венесуелу, що може перетворити її на досить впливового експортера нафти у світі.
За декілька днів до дати референдуму, з’явилися повідомлення про розгортання підрозділів збройних сил Венесуели, Гаяни, Бразилії та США в районі регіону Ессекібо.
Зокрема, американці проводить спільні навчання з армією Гаяни, бразильці превентивно посилюють кордон, а от Венесуела справді починає накопичення військ на кордоні.
Тож постає найголовніше питання – чи наважиться маріонетковий пропутінський режим Мадуро на розв’язання справжньої війни в регіоні, чи поки просто закладає фундамент конфлікту на майбутні роки.
З позиції раціональних розрахунків, армія Венесуели має величезну перевагу над армією Гаяни.
Однак проти Венесуели грає той факт, що Гаяна є членом Британської співдружності, а нафтові родовища представляють великий інтерес для США, Великої Британії, Франції, Бразилії та низки інших впливових країн.
Тому агресивні дії Венесуели, на перший погляд, видаються суїцидальними, але більш ретельний аналіз ситуації доводить, що варіант війни в регіоні має не менші шанси на реалізацію.
Річ у тім, що метою блоку диктаторських режимів (Китай, Росія, Іран) є "активізація" всіх "гарячих точок" планети через своїх маріонеток (Сирія, ХАМАС, Північна Корея, Венесуела тощо).
Це має розтягувати, виснажувати й відвертати матеріально-технічні ресурси Заходу, в той час, коли диктатори планують захопити дійсно цікаві для них території, мається на увазі Тайвань, Україна тощо.
Тому якщо буде "команда" з Китаю, режим Мадуро спробує захопити території або спровокувати конфлікт у такий спосіб, щоб у зону Ессекібо зайшов Китай і перехопив нафтові концесії.
Так, цей потенційний конфлікт, є яскравим прикладом відкриття "скриньки Пандори", яку спровокувала слабка реакція США, ЄС та союзників ще на етапі підготовки Росії до вторгнення в Україну та окупації Криму.
Нагадаємо, що саме нерішучість США дала змогу Талібану захопити Афганістан, Росії розв’язати наймасштабнішу війну в Європі з 1945 року, ХАМАС брутально атакувати Ізраїль, а Іран перебуває в одному кроці від створення своєї ядерної зброї.
Тому буде зовсім не дивно, якщо цією слабкістю скористаються пекінські й московські "ляльководи" Венесуели, спровокувавши конфлікт у зоні виключних інтересів США.
Далі свої кроки може зробити Північна Корея проти Південної, а там й Китай проти Тайваню.
Саме така перспектива, на жаль, видається більш ніж реальною, зважаючи на тенденції абсолютної "беззубої" зовнішньої політики США та країн НАТО.
Коментувати статті на сайті можливе лише впродовж 30 днів з дня публікування.