Чим небезпечні африканські турне російського Лаврова

Знущаючись з поїздок глави російського МЗС країнами «третього світу», слід пам'ятати: це набагато більше, ніж просто пропаганда. Ворога не варто недооцінювати, пише редактор відділу міжнародної політики «ДС» Олексій Кафтан.

Російський міністр закордонних справ Сергій Лавров вдруге за рік вирушив до африканського турне. У липні він їздив до Єгипту, Ефіопії, Уганди та Республіки Конго. Цього разу на порядку денному Південно-Африканська Республіка, Ангола, а також уперше в історії двосторонніх відносин - Есватині та Еритрея.

Така активність традиційно викликає у нашої публіки уїдливі коментарі, мовляв, до нормальних країн не пускають, а демонструвати, що Росія не ізгой, якось треба. 

Залишимо той факт, що подібна зловтіха є нічим іншим, як побутовий расизм і демонстрація недоречної євроцентричності. Тому що за діями РФ стоїть значно серйозніший розрахунок, ніж допомога російській пропагандистській машині, хоча МЗС РФ вже давно стало її частиною.

Розрахунок Кремля ґрунтується на кількох принципових підставах.

По-перше, це пошук союзників у протистоянні із Заходом. Втім, шанси на власне союзництво тут примарні, але пасивно-агресивне фрондерство у міжнародних комунікаціях цілком можливе. А враховуючи, що в ООН голос будь-якої країни поза цивілізацією Заходу важить стільки ж, скільки і членів ЄС та НАТО.

При цьому Москва використовує той самий антиколоніальний наратив, що й за радянських часів. 

Яскравим прикладом такої риторики стала заява Лаврова про участь ПАР у спільних військово-морських навчаннях з РФ та КНР, які мають відбутися 17-27 лютого: «західні країни та США мають понад 200 баз по всій земній кулі та вважають, що навчання по всій земній кулі можуть проводити тільки вони». Реакція колеги Лаврова, Наледі Пандор була більш ніж передбачуваною: «ПАР є суверенною державою і сама вирішує, де і з ким проводити навчання». До речі, основу ВМС ПАР становлять три субмарини та чотири фрегати. Будучи членом БРІКС, ПАР має досить тісні контакти з Москвою ще з того часу, як вона підтримувала Африканський національний конгрес. Цей, колись визвольний рух давно вже перетворився на правлячу силу, але давні зв'язки залишилися.

Ще феєричнішим був виступ Лаврова в Анголі. 

Шаблон відпрацьований неодноразово: відсилання до радянської допомоги країні у здобутті незалежності, перенесення цього сюжету сьогодні: «конфлікт, який спирається на прагнення людей відстояти свої законні права, стався якийсь час тому в Україні після збройного та кривавого антиконстуційного державного перевороту. До влади за підтримки США та їхніх союзників прийшли відверті нацисти… Були заборонені російська мова, ЗМІ, освіта російською мовою, культура». Говорячи все це ангольському колезі, Лавров, безумовно, знав, що ще наприкінці грудня президент Жуан Лоренсу заявив дуже ясно: Ангола вдячна за допомогу у боротьбі за незалежність, але не підтримуватиме Росію, бо Україна зараз робить те саме. Але спіч Лаврова був адресований не стільки ангольській аудиторії, скільки Африці загалом, тому що Лоренсу зараз є третім віце-президентом Африканського Союзу, і дипломатичну активність Анголи відстежує весь континент.

Другий розрахунок Кремля полягає в тому, щоб отримати вплив у ресурсно та географічно ключових точках. 

Ресурси є геополітичною зброєю, від цієї настанови Росія не відмовилася і не відмовиться, попри втрату енергетичної монополії в Європі та крах спроб продовольчого шантажу (насамперед тієї ж Африки). Наприклад, Ангола має щонайменше 9 млрд. барелів нафти та 11 трлн. кубометрів газу, до того ж на неї припадає 27% світових запасів ювелірних алмазів. На ПАР – майже 14%, а ще тут – найбільші світові запаси золота та платини. Крихітка Есватині - це знову-таки, алмази.

Еритрея - одна з найбідніших країн світу - має, як водиться, багаті і до того ж майже нерозроблені надра, у тому числі промислово значущі запаси міді. 

Але, крім того, Еритрея - це стратегічна точка на виході з «нафтової аорти» Червоного моря в Баб-ель-Мандебську протоку і далі в Індійський океан. Колись тут, у Нокрі, була єдина в Африці база ВМФ СРСР. Однак під час війни за незалежність Еритреї, яка домагалася відокремлення від Ефіопії, Москва підтримала останню. Тепер Росія хоче повернутися, з тією самою метою, загрожувати в одному з ключових регіонів світового океану. Раніше вона вже робила аналогічні спроби, намагаючись домовитися про створення баз у Судані та Джібуті, але не вийшло. Причому, побоюючись поновлення західних санкцій, Судан включив задню, коли угода вже вийшла на фінішну пряму.

Третій розрахунок, що прикривається фіговим листом «великого афро-азіатського розвороту», по суті зводиться до створення розгалуженої системи обходу санкцій, причому не лише фінансово-економічних, а й технологічних. 

Ще пара пакетів, і Росія неминуче почне відставати не тільки від Заходу (це факт, що вже відбувся), а й від країн, які в широкому сенсі є їх клієнтами. Нехай ці держави не мають доступу до найсучасніших технологій, але вони є величезним і досить вимогливим ринком, а тому цікаві для глобальних виробників, від смартфонів до автомобілів. Це ж стосується й комерційної електроніки, а технологічний голод російського ВПК уже досяг межі, за якою почалося полювання на чіпи у побутовій техніці.

Важливий нюанс: хоча послідовне чищення Заходу від брудних російських грошей за останній рік сильно підірвало вплив Москви там, однак у третьому світі таких чисток немає й не передбачається. Це означає, що шанси емісарів Кремля «вирішувати» за валізу вільно конвертованої валюти тут ще залишаються дуже високими.

І нарешті останній момент. 

Річ у тім, що держави Африки продовжують підтримувати більш менш тісні відносини з колишніми метрополіями. Причому мігранти створюють не лише трудовий ресурс у тій же Європі. У ряді випадків, коли йдеться про громадян у першому-третьому поколіннях, це також ресурс електоральний. І з ним доводиться рахуватись. Це відкриває широкі можливості для використання як п'яту колону, інформаційні маніпуляції і т.д. Тим більше, що відповідні методи Кремль досконало відпрацював на російських діаспорах. Більше того, зважаючи на те, що та сама ПВК "Вагнера" вербувала найманців в Африці, цілком може дійти і до наступної стадії, створення терористичних угруповань на територіях насамперед європейських країн.

Іншими словами, відомство Лаврова є одним з інструментів, за допомогою яких Москва активно розширює можливості для продовження протистояння із Заходом невійськовими та неконвенційними засобами. І навряд, що це привід для сміху.